Співзалежні стосунки. Чому важко розлучитися?
Трапляється так, що пара може жити разом, почуватися погано, але не розлучатися. Це свідчить про те, що, можливо, у них співзалежні стосунки.
У чому ж відмінність від звичайного нещасливого шлюбу та співзалежних стосунків? І чи можливе щастя в останніх. Давайте розберемося у цьому.
Що таке співзалежні стосунки
Співзалежні стосунки є деструктивною формою взаємин. У ній один партнер повністю занурений у життя іншого партнера, який може бути в алкогольній чи нарко залежності, або страждати від ігроманії, бути шопоголиком та ін.
Ті, хто перебуває у співзалежних стосунках думають, що впливають на поведінку, дії партнера на їх власне життя. І це змушує їх брати під контроль як чужі свої дії, щоб регулювати свій стан.
«Співзалежність» можна розшифрувати як «спільна залежність». Це поняття почали використовувати з сімдесятих роках минулого століття. Вчені, які займалися дослідженням причин повторення у людей з хімічною залежністю, з’ясували, що після лікування такі люди, опинившись знову в сім’ї, знову поверталися до згубних звичок.
Вони з’ясували, що взаємини між рідною та залежною людиною можуть бути співзалежними. Внаслідок чого створюється система реакцій, установок, які знову підштовхують людину до вживання шкідливих речовин.
Ознаки співзалежних стосунків
У ролі одного з учасників співзалежних стосунків можуть виступати не тільки члени сім’ї, йдеться тут про чоловіка, дружину, дитину, батьків, а й про співробітників, керівників, підлеглих. Тобто, з усіма, з ким можна перебувати у певних стосунках.
І серед ознак співзалежних стосунків можуть бути такі:
- ви звинувачуєте партнера в невдалому житті.
- настрій партнера впливає на ваш, заважає виконувати роботу, створює дискомфорт в емоційному та фізичному плані.
- ви намагаєтеся догодити партнеру, щоб він почував себе добре, або допомагаєте йому у всьому.
- у вас не виникають думки засудження партнера через проблеми пов’язані з ним, ви шукаєте причини його поведінки, намагаєтеся зрозуміти їх, говорите про це з іншими, стараєтеся спробувати знайти спосіб позбутися їх, тому що…
- ви прагнете не засмучувати, не гнівати, ображати партнера.
- з боку інших будуть йти звинувачення, і погоджуєтесь із звинуваченнями.
- ви думаєте, як заслужити любов або турботу з боку партнера тільки якщо добре поводитися і…
Впізнати людей, які мають співзалежну поведінку, можна легко. Насамперед, за їх розмовами. Вони весь час обговорюватимуть партнера, колег, друзів тощо. Якщо вони опиняються вдома, то обговорюватимуть інших людей.
Таке спілкування пригнічує, з’являється бажання надати такій людині підтримку, дати якусь пораду, щоб допомогти.
Як виникають співзалежні стосунки
Схильність може виникнути через певні умови у сім’ї, стиль виховання, психічні розлади, психологічне насильство. Словом там, де не звертають увагу на бажання, потреби, почуття дитини, де не цікавить її думка. Також, можливо, майже не звучить похвала на адресу дитини, натомість багато критики та звинувачень.
Дитину можуть карати відстороненістю, тяжким мовчанням, щоб вона почувала себе невизначено і намагалася отримати прихильність батьків. І згодом вона розуміє, що відповідає за те, що рідні благополучні і потрібно докладати до цього зусиль.
У співзалежних сім’ях немає прямого діалогу. Так ніхто не ділиться своїми переживаннями, проханнями чи бажаннями.
У результаті дитина вже в дитинстві розуміє, що:
- у ній причина всіх проблем у сім’ї
- вона завжди винна і має все виправляти
- прохання про допомогу є ознакою слабкості
- не можна розповідати про себе, щоб не бути висміяним, і щоб бажання не були знеціненими
- бажання є ознаками егоїзму
- потрібно дбати про інших, і лише потім про себе
- думка інших важливіша, ніж власна.
Придбання стійкого переконання необхідності постійної турботи про інших, взаємовиключає турботу себе. Така людина чекатиме на прояв турботи від інших. Вона не вміє позбавлятися своїх проблем, чекаючи цього від інших. І постійно чекає на оцінки, схвалення від оточуючих, рідних..
Співзалежні стосунки не передбачають наявності особистих кордонів. Зіткнувшись з відмовою, такі люди сприймають це як свою поганість, незаслуженість. І тоді починють намагатися з подвоєною силою, щоб отримати бажане схвалення. Співзалежна людина навіть не має думок відмовитися від таких стосунків. А тільки намагатиметься заслужити любов, увагу, турботу, не дивлячись на свої почуття та бажання.
Якщо людина має схильність до співзалежних стосунки, то вона шукатиме партнера, про якого потрібно піклуватися, щоб почуватися потрібним. Люди просто звикають мати такі стосунки, які відповідають їхній моделі поведінки.
Найчастіше учасники співзалежних стоснуків мають залежність. Наприклад, якщо тато пив, а мама постійно працювала, то дитина просто закриється у своєму світі, і може стати залежною від комп’ютерних ігор. Або у пари молодих людей дівчина страждає від булімії, а хлопець наркозалежний.
Співзалежність та трикутник Карпмана
Трикутник Карпмана дозволяє побачити, як взаємодіють люди між собою, перебуваючи в співзалежних стосунках. Ця схема була описана наприкінці 60-х років. Карпман дав визначення трьом типовим ролям учасників даних стоснуків. Він назвав їх жертвою, рятівником та переслідувачем.
У цих ролях людина може задовольнити свої приховані, часто невизнані нею самою потреби. Граючи в жертву або рятівника вона досягає своїх якихось цілей, які є у неї у стосунках співзалежності.
Наприклад, у сім’ї дружина постійно працює і незадоволена своїм безробітним сином та алкоголіком чоловіком. Її син скаржиться на матір через її невдоволення ним. А чоловік нарікатиме на регулярні закиди подружжя. Таким чином кожен із членів сім’ї виступає почергово у трьох ролях – жертви, рятувальника чи переслідувача. Дружина створюватиме напруженість своїми докорами чоловікові та синові, яке вони зніматимуть алкоголем чи іграми. Але вона їм допомагатиме, тим самим захищаючи їх від наслідків своїх невдач.
Синдром жертви у жінки може брати витоки в дитинстві, подивіться, як це відбувається:
Вступивши у роль рятівника люди несвідомо починають підтримувати залежність. Те саме і за участю переслідувача.
Учасникам трикутника заважатиме почуття незадоволеності, але вони, як і раніше, залишатимуться в ньому. В чому причина? Справа в їхній невпевненості в собі, низькій самооцінці, необхідності отримувати схвалення від оточуючих і у страху бути самотнім. Вони починають піклуватися про несамостійного члена сім’ї, і таким чином компенсують свої недоліки.
За словами психолога К. Штайнера, не варто думати про жертву як зовсім безпорадну істоту, рятувальник насправді не надає їй допомогу, а у переслідувача немає насправді ніяких претензій.
Наслідки співзалежних стосунків
Якщо сім’я має співзалежні стосунки, то там нічого не робиться для себе, оскільки це вважається егоїзмом. Людині нав’язується розуміння деяких соціальних установок, як треба, ними він і спиратися надалі.
Людині навіть не спадає на думку поцікавитися бажаннями інших, вона вважатиме, що потрібно самому здогадатися або думатиме, що її вважають егоїстом. І тоді сім’я буде просто піклуватися про інших у рамках своїх уявлень як правильно. Наприклад, донька не може хотіти блакитну сукню, потрібна рожева, щоб ніхто нічого не подумав. Адже це підмочить репутацію сім’ї. Але при цьому не помічають бажання дочки.
«Дбаючи» таким чином про своїх близьких вони доповнюють це засудженням, контролем. І оскільки відсутня певна система цінностей, де є розуміння, як не треба чинити. Але й немає розуміння, як треба робити. Зате є регулярні зміни правил, що призводить до постійної напруги, тривожності отримати дорікання.
Дитині весь час доводиться чути невдоволення за свої неправильні, з погляду дорослих, вчинки. Але при цьому вони й не говорять, як правильно, і що зробити, щоби все виправити. Вони найчастіше і самі цього не знають. І ставши дорослою, у цієї людини будуть відсутні стабільні цінності. І вона постійно шукатиме відповіді на питання в тому, як правильно вчинити і прийняти вірне рішення. У неї не буде своєї точки зору, будуть складнощі з вибором та самооцінкою.
У таких людей часто є тривога і страх зробити, сказати не те. Вони не мають ініціативи, бояться всього нового. Дитина, що виросла у співзалежних стосунках, також відчуватиме тиск і осуд через спроби до самостійних дій, так і за відсутність прагнення до них. В результаті може виникнути депресія, адже все, що не буде зроблено або не зроблено, все буде ганитися.
Підлітку, який жив у співзалежних стосунках, доведеться зіткнутися із проблемою вибору професії. Він залежатиме від думки батьків чи друзів. І нерідкі випадки попадання у злочинне оточення або відхід у комп’ютерну залежність, ігроманію. Все це відображатиме недолік у стійкій системі цінностей. Наприклад, йдучи у віртуальну реальність, підліток може жити тим життям, якого немає в реальності, де є стабільність, впевненість у собі, адже діють деякі правила, які дають ці відчуття. Але тоді в реальному житті спостерігаються проблеми з навчанням, нестачі спілкування з однолітками, відсутність інтересу до інших сфер життя, окрім ігор.
Жорстка ціннісна опора дає людині відчуття стабільності, впевненості. Інакше він почуватиметься безпорадним, не здатним змінювати своє життя. І тоді людина може спробувати сховатися від сорому чи провини в алкоголі, їжі, наркотиках, роботі чи любовних пригодах. У всьому, що допомагає позбавитися напруги, що призводить до формування залежності.
Але будь-яка залежність не принесе щастя, не зробить повноцінним життя. Зрештою, людині доведеться зіткнутися з результатами цієї залежності. І тоді проблеми тільки наростатимуть. Якщо ж людина змогла побудувати здорові кордони, вона не матиме стосунків з тими, хто схильний до співзалежності. І потрапивши в них, потрібно розпочати роботу з собою, а не з партнером. Цілком імовірно, що аналогічні стосунки були у сім’ї.
Як вийти із співзалежних стосунків
Психолог може допомогти вийти із співзалежних стосунків. Адже самостійно впоратися із цією проблемою складно. Людина, увійшовши в роль рятівника, вже не може «кинути» партнера. Або розлад стоснунків може інтерпретуватися як свідчення поразки. Або може бути побоювання залишитися самотнім, безпорадним, і померти у злиднях.
Звичайно, можна позбутися співзалежних стосунків, доклавши багато сил, але немає гарантії у майбутньому, що вони знову не виникнуть. Одному важко прибирати всі приховані мотиви, патерни, що призводять до співзалежних стосунків. І навчитися самостійно будувати нові, а також відновити навичку саморегуляції. І якщо ви хочете вийти зі співзалежних стосунків, то на початку запитайте себе, що відчуваєте, чого бажаєте, і чи ви можете позбутися проблеми.
І для розуміння свого поточного стану необхідно працювати над собою, і тут допоможуть регулярні питання та відповіді на них:
- що відбувається зі мною.
- що важливо для мене.
- що потрібно чи ні мені.
- чи можу я сказати, що не можна так робити зі мною.
Психолог може допомогти, але набагато краще, якщо це відбуватиметься у всіх.
Особиста терапія
Головне завдання – подолати співзалежну поведінку, і для цього фахівець працює зі звільненням від страхів, від деструктивних установок, спотворенням самосприйняття. Людину навчать зниження рівня тривоги, правильно висловлювати емоції, піклуватися себе.
Робота з сім’єю у сімейного психолога
У цьому випадку метою є визнання внеску ситуації кожного члена сім’ї. Психолог працює над відновленням прямого діалогу, формуванням довірчих стосунків, і для цього учасники терапії вчаться висловлювати емоції, почуття, бажання, щоб протиставити деструктивним – критиці, знеціненню та ін.
Групова робота
Груповий простір дозволяє людині відчути себе у безпеці та освоїти способи, щоб продуктивно взаємодіяти з близькими, колегами, друзями. І це йому допомагає психолог, учасники групи. Також у процесі йде відновлення почуття самоцінності, відчуття підтримки, посилення віри в себе та впевненості в собі. Відбувається формування образу людини успішної, соціально адаптованої, з особистим потенціалом.
Вихід із співзалежних стосунків може бути індивідуальним, або груповим. Але головним залишається навчитися розуміти себе, будувати систему цінностей, усвідомлення своїх бажань і переживань, і навіть, будувати стосунки з іншими у векторі визначеності.
Жертви співзалежності стають такими через їхнє виховання. Вони змушені так чинити, просто адаптуючись до умов, що склалися, ще в дитячому віці. І не їхня вина, що вони народилися в такій родині, а всі діти є залежними від батьків. Але, ставши дорослими, такі люди можуть вибрати, змінити своє життя або продовжувати залишатися в жертві.
Якщо батьки і дитина, або партнери прагнуть зробити свої стосунки здоровими, це зробити можливо. Тим більше, якщо відбуваються зміни в одного з учасників співзалежних стосунків, то й інші починають змінюватися. Процес буде довгим, болючим, може виникати опір. Тому й рекомендують звернутися за допомогою до фахівця, піти у особистий чи груповий коучинг. Адже тоді можна отримати допомогу та пройти цей складний період із максимальною ефективністю.
